перейти на головну сторінку порталу
Головна сторінка Новини Історія Контакти Форум Педагогічний колектив  
 

ІІІ місце у конкурсі «Сонце України в наших руках» 08.06.2021

Велозмагання 04.06.2021

Останній дзвоник 2021 04.06.2021

Міжнародний день захисту дітей 01.06.2021

Відеоролик про День вишиванки 01.06.2021

Козацький гарт 2021 27.05.2021

День вишиванки! 20.05.2021

«Козацький гарт» 18.05.2021

День пам'яті та примирення. Пам'ятаємо. Перемагаємо. 07.05.2021

COOL GAMES 30.04.2021

Засідання вчителів творчої групи 30.04.2021

Підвищення фахової компетентності класного керівника 29.04.2021

Методоб’єднання вчителів початкових класів 28.04.2021

Методоб’єднання учителів-предметників суспільно-гуманітарного циклу 27.04.2021


Національна дитяча гаряча лінія
Національна гаряча лінія
Іваничівська районна державна адміністрація
Іваничівська районна рада
Офiцiйне представництво Президента України
Офіційний портал Верховної Ради України
Урядовий портал
Офіційний сайт Волинської обласної державної адміністрації
Адміністративні послуги Волинської області
Педагогічна преса
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Ураїни
МВС - Міністерство Внутрішніх Справ України - відділ у справах дітей

  Головна

Історія ліцею

Паспорт ліцею

Учням

Батькам

Вчителям

Шкільні новини

Доступ до публічної інформації

Звернення громадян

Портфоліо вчителів

Документи

Порадник для молоді «Самостійний пошук роботи»

Прозорість та інформаційна відкритість навчального закладу

Дистанційна освіта

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

Установчі документи

Сторінка психолога

Ліцей без булінгу

Конкурс підручників

Моніторингові дослідження

Накази про рух учнів

Управління ДСЯО у Волинській області

Сторінка медичного працівника

Ювенальна превенція навчального закладу





Погода у нас в селі



Статистика сайту

 

Історія ліцею

    На початку 20 століття громада с. Луковичі виступила з ініціативою побудувати окреме, хороше приміщення школи за власний кошт, де б могли їхні діти і молодь навчатися грамоті. Таке місце побудови школи було вибране на території нинішнього нового кладовища (зі сторони будівлі О. Сенелюка). Саме тут вирішили будувати школу, тому що заможні на той час земляки – Галан Горох, Кужель Саміл, Михальчуки, Королюки та інші - хотіли, щоб школа була поближче їхніх домівок.
    Було завезено з Володимир-Волинська достатньо цегли. Нагашено ями вапна. Готувалась столярка. Проте мрія луковичівців мати власне приміщення школи не збулася.
    Відбулася Велика Жовтнева революція. А згодом село зачепила громадянська війна. Все це внесло розкол в задуми людей. В підсумку цеглу було розкрадено, побудовано з неї багато понині діючих льохів, а гашеним вапном користувались до 50-х років.
    Але бажання навчати своїх дітей у луковичівців не пропало. Вони об’єднувались у громади і за власний кошт наймали так званих вчителів. Одним з них був сімдесятирічний дідусь з с. Микуличі Вол.-Волинського району. Він, оскільки постійного приміщення школи не було, по тижнях навчав почергово своїх учнів і учениць віком від 10 до 15 років, а то і більше років, на хатах –Вербицьких, Недбайлів, Михальчуків, Жилів і інших. Найбільше занять проходило в будинку Євтуха Синофона. Не маючи достатніх учительських знань микулинець, як його називали, навчав тільки азбуки і читання.
    Це не дуже влаштовувало батьків. Вони віднайшли і найняли більш досвідченого вчителя з Галичини. Галичанин, як його теж називали в народі, продовжив навчання більш розширено. Вчив каліграфії письма, читання і арифметики. Особливу увагу приділяв практичній потребі тих чи інших знань. Навчив, як вимірювати земельні площі, обчислювати кубатуру дерев, дошок тощо. Інших предметів, таких як історія, географія , не було і, звісно, ніяких документів про набуття відповідної освіти не видавалось. Проте батьки і діти були тим вчителем задоволені.
    Зміни в систему освіти на селі прийшли у 1924-1926 роках. Як відомо, згідно умов Ризького мирного договору, в 1921 році до буржуазної Польщі відійшли землі Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської і Волинської областей. Звісно, польський уряд старався все робити, щоб мирно окуповане українське населення якомога більше було ополячене. Для цього негайно були відкриті в основному чотирикласні школи з викладанням всіх предметів суто на польській мові. За виключенням, як компромісу, дворазово на тиждень навчання Закону Божого проводилось священиком на українській мові.
Особливостями навчання в польській школі було те, що один календарний рік навчання зараховувався за пів року навчання. Отже, щоб здобути чотирьохрічну освіту, учням приходилось навчатись вісім років. Кожен учитель - поляк, як і зараз, був класоводом і вів окремий клас. Особливих відгуків заслуговували хороші польські вчителі-фахівці Ванда Пальчинська та Ірена Лащевська. Випускникам школи надавався документ державного зразка про набуття освіти.
    Відомо, що монополія ополячення через освіту тривала до 1939 року, коли відбулося об’єднання Західної України в єдину Україну. Постійним місцем навчання за Польщі став будинок Савки Грицівського. Він віддав своє приміщення під школу, а сам жив на кухні. Згодом, за участь його брата в антирадянщині, він з родиною був вивезений за межі України, а все приміщення було зайнято під навчальні класи. Це приміщення стало храмом науки для сотень луковичівців і було ним до 1970 року, коли вступила в дію Луковичівська середня школа. До речі, дане приміщення старої школи, яке знаходилося між будівлями Верещак Марії і Верещака Олександра, в 1970-74 роках використовувалось як спальний корпус пришкільного інтернату. Згодом, до зведення будівлі нового дитячого садочка, слугувало дитсадком. А на початку 90-х років минулого століття було продане Соколюку Григорію С. під жилий будинок для сина Миколи і перевезене в с. Бужковичі.
    В 1966 році почалось будівництво типової середньої школи у с. Луковичі. Будувалась вона на кошти колгоспу ім. Леніна, у склад якого входило три села: Луковичі, Орищі, Бужковичі.
    Ідея будівництва Луковичівської середньої школи належить, нині покійному, бувшому голові колгоспу ім. Леніна Головченку Дмитру Пилиповичу і парторгу колгоспу Кужелю Антону Ульяновичу, при підтримці голови сільської ради Кужеля Володимира Мусійовича. Завдяки розумному господарюванню були накопичені гроші. І школа, на нині мізерній кошторисній вартості - 250 тис. карбованців, зводилась за кошти колгоспу ім. Леніна.
    Будувалася довго. Причина в тому, що на момент початку будівництва, а саме кінець 1964-початок 1965 років с. Луковичі відносилося до Локачинського району, а з 1969 року – до Іваничівського.
    Урочисте відкриття школи відбулося 4 жовтня 1970 р. Церемонію незабутньої події було знято нині покійним журналістом Миколою Корчмарчуком на кінокамеру і пізніше продемонстровано в школі. Нажаль ця історична кінострічка десь втратилась.
    Ось як про відкриття школи було написано у статті М. Корчмарчука, надрукованій у районній газеті «Колос»: «…Третя година дня. Перед парадним входом школи, над яким висить лозунг «Ласкаво просимо!», встановлена трибуна. Праворуч на асфальтовій доріжці вишикувались учні, ліворуч – їх батьки і учителі. Святковий мітинг, присвячений відкриттю нової десятирічки, розпочинає секретар партійної організації місцевого колгоспу імені Леніна А. І. Кужель.
    Говорячи про добудову школи, слід відмітити сумлінну працю на її облаштуванні та озелененні перших випускників та учнів старших класів 1954, 1955, 1956 років народження. Багато потрудились і педагоги школи у підготовці класів до навчання.
    Першим директором був Панасюк Віктор Петрович. Саме він приклав багато зусиль для її матеріально-технічного і методичного забезпечення. Щирої поваги заслуговує завгосп райвно Хованок Микола, який постачав з Луцьких баз освіти прямо в школу меблі, столи, парти, станки тощо.
    Паралельно з оснащенням школи вирішувалося питання належної матеріально-спортивної бази. Тодішнім землевпорядником Виговським В.С. була відведена достатньо простора ділянка, для обладнання спортивного комплексу. Першочергова заслуга була в цьому тодішнього вчителя фізичної культури, фаната спорту, згодом, на протязі десяти років, військового керівника, а пізніше директора школи Недбайла Федота Сильвестровича.
    На місці пустиря, з лугом посередині, на очах вимальовувався спортивний комплекс. Перші металеві спортобладнання були виготовлені на Нововолинському рудоремонтному заводі, згодом завезено типове з м. Гомель (Білорусія). Все це сприяло і сприяє вагомим спортивним досягненням, що славлять нашу школу далеко за межами області.
    Воістину яскраву сторінку в свою 50-ти річну біографію Луковичівської середньої школи вписало її багатогранне спортивне життя.


    На наступний, після відкриття школи, рік, почали будівництво шкільного стадіону. Нині він є найкращим в Іваничівському районі. А будувався, як говориться, на голому місці. Для його будівництва була залучена техніка, працював бульдозер і скрепер, залучений з військової частини м. Володимир-Волинська. Паралельно будувався стрілецький тир. Далі завозилось і встановлювалось спортивне обладнання, спершу по замовленню з м. Нововолинська, а згодом два «камази» обладнання було доставлено з м. Гомель (Білорусія). Встановлювали його учні школи. До речі, частиною спортобладнання наша школа поділилась з дочірньою школою с. Орищі, яке слугує дітям до нині. З часом шкільний стадіон став центром заняття спортом і для молоді сіл сільської ради. Ще до завершення будівництва стадіону заняття фізичною культурою стало справжнім задоволенням для всіх учнів школи. Крім спортзалу, заняття і тренування спортсменів проводилося на території школи і в її окрузі. Це дало свої перші результати, а по завершенні обладнання вони покращувалися з року в рік. Не можна перерахувати всіх наших талановитих спортсменів за ці роки. Школу називали їх кузнею, де кувалися високі фізичні і моральні якості вихованців. На всіх наступних, після старту весни 1971 р., першостях району команди спортсменів школи були постійними призерами і чемпіонами по легкій атлетиці, роками утримували першість по волейболу.

    Приклад молодим подають педагоги. Та й вчитель фізкультури, керівник, а пізніше – директор школи Недбайло Федот Сильвестрович був призером першості району з кросу на 3 км., а на спартакіаді Волині серед учителів посів 3 місце з бігу на 10 км. Крім того, Недбайло Ф.С. був командним призером району з футболу і волейболу. Був чемпіоном району з гирьового спорту серед учителів і двічі на загальній першості. Його надбання – найкращий в районі стадіон.
    Такого гарно укомплектованого, естетично оформленого, обсадженого деревами, привезеними з Павлівського лісництва, стадіону немає в жодному селі району.
    Нашу школу в районі, за всю її історію, до нині найбільше помічали і шанували за високу майстерність і масовість у спорті. Тому і не дивно, що більше 10 вихованців учителя-методиста з фізичної культури Недбайла Ф.С. обтали фах вчителя фізичної культури і здобули вищу освіту з даної спеціальності, а саме:

1. Мельничук (Катюха)Ганна Іванівна
2. Михайлюк Валентина Ярославівна
3. Кужель Володимир Степанович
4. Михайлюк Олександр Ярославович
5. Кужель Віталій Степанович
6. Недбайло Руслан Федотович
7. Недбайло Володимир Володимирович
8. Ткачук Андрій Євгенович
9. Катюха Лариса Леонідівна
10. Мартинюк Ольга Борисівна
11. Єрмакова Олена Леонідівна
12. Літвінчук Олександр Володимирович

    Спортивну традицію школи продовжують і є прикладом для її юних спортсменів учителі школи. Вони беззмінні на протязі останніх 14 років чемпіони району серед учителів по волейболу. А вчитель Недбайло В.В. є чемпіоном району і призером області з гирьового спорту та чемпіон району з метання колоди, учасник обласних змагань.
    Спортивне життя школи не затихає, а з новою силою квітне, примножуючи її здобутки масовим залученням учнів до регулярних занять спортом. Для цього, завдяки зусиллям дирекції школи, педколективу, при сприянні керівництва району є всі можливості для занять – прекрасний спортивний зал і найкращий в районі стадіон.
     З вересня 2008 року дітей із сіл Орищі та Бужковичі підвозить шкільний автобус.
    Директори школи:

1970 р. – Панасюк Віктор Петрович
14.10.1970-14.10.1971 р. – Соломонюк Микола Іванович
1971-1974 н. р. – Решетняк Володимир Костянтинович
1974-22.02.1982 р. – Панасюк Віктор Петрович
1982-1983 н. р. – Тхоревський Олександр Родіонович
1983-1987 н. р. – Іванчук Євген Никифорович
1987-12.01.1991 р. – Недбайло Федот Сильвестрович
1991-1992 н. р. – Кужель Марія Степанівна
1992-2002 н. р. – Недбайло Федот Сильвестрович
2002-2021 н.р. – Недбайло Руслан Федотович

Завучі

1970-1971 н. р. – Гут (П’ятоха) Марія Дмитрівна
1971 р. – Решетняк Володимир Костянтинович
1971-1975 н. р. – Левчук Марія Герасимівна
1975-1982 н. р. – Тхоревський Олександр Родіонович
1982-1983 н. р. – Карига Марія Михайлівна
1983-1984 н. р. – Панасюк Лідія Никифорівна
1984-1985 н. р. – Мисюра Любов Павлівна
1985-2000 н. р. – Левчук Марія Герасимівна
2000-2021 н. р. – Мисюра Любов Павлівна

    Зміна назви освітнього закладу з Луковичівської середньої школи на Загальноосвітню школу І-ІІІ ступеня с. Луковичі відбулась згідно наказу Іваничівського відділу освіти №62-а від 10.02.1993 року.
    У 2021 році згідно рішення сесії Павлівської сільської ради від 26 січня 2021 року № 3/4 «Про перейменування загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня с. Луковичі та затвердження її статуту у новій редакції», відомостей з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, з метою приведення назви закладу освіту згідно чинного законодавства України школа отримала нову назву - Ліцей с. Луковичі Павлівської сільської ради Волинської області.
    Зараз у ліцеї є 11 класних кімнат, службові кабінети, спортзал і майстерня, їдальня і бібліотека, актовий зал. З жовтня 2003 року до послуг учнів комп'ютерний клас. Загальна площа всіх приміщень -1698кв.м. У користуванні ліцею 3 га землі і 0,3 га навчально-дослідних ділянок.
    Навчання проводиться в одну зміну. У ліцеї здобувають освіту не лише діти з Лукович, а й із сусідніх сіл Орищі, Бужковичі (Іваничівського району). За період функціонування навчального закладу в її стінах отримали повну загальну середню освіту 578 випускників, з них 44 нагороджені золотою медаллю, 18 – срібною. До 2009 року на третьому ступені навчання учні вивчали тракторну справу, внаслідок чого отримували право керування транспортним засобом.
    Навчально-виховним процесом опікується 18 учителів (з них 5 чоловіків і 13 жінок) і 9 чоловік обслуговуючого персоналу, бібліотекар. До речі, 13 педагогів – випускники цієї ж школи. А саме: Недбайло Р. Ф., Недбайло О. М., Недбайло В. В., Левчук Н. К., Гоменюк Ю. П., Гоменюк О. О., Кузьма З. В., Штомпель В. В., Карига А. В., Голіброда Т. П., Потапчук О. М., Мисюра Р. О., Піньога А.І.
    Міняються люди, міняються устрої, політика, назва школи, все змінюється, та одне залишається незмінним - високе покликання - навчити і виховати гідну людину, громадянина, патріота.

 


31.08.2012 12:43